Древослів

Словник Української Мови

Категорія: О

  • огудитися

    1. (розм.) Набратися сміливості, відважитися на щось, набратися духу для якоїсь дії.

    2. (заст.) Оговтатися, прийти до тями після сильного враження, здивування, страху тощо.

  • огудний

    1. (діал.) Те саме, що огидний — такий, що викликає відразу, огиду; бридкий, гидкий.

    2. (перен., діал.) Про людину: поганий, мерзенний, огидний у вчинках.

  • огудник

    1. Рідкісна назва для рослини з родини айстрових, що має наукову назву Arctium lappa та відома здебільшого як лопух, реп’ях або дідо́к; використовується переважно в діалектах.

    2. У давньоруській та українській історичній лексиці — наклепник, обмовник, той, хто зводить наклепи, обмовляє когось (від дієслова “огуджувати”).

  • огудниця

    Огудниця — власна назва села в Україні, розташованого в Івано-Франківській області, Яремчанській міській громаді.

  • огудно

    1. (діал.) Те саме, що огидно; у спосіб, що викликає відразу, неприязнь; бридко, гидко.

    2. (діал.) У значенні присудкового слова: про стан, що викликає огиду, неприємне відчуття.

  • огузи

    1. Етнічна група тюркських народів, що в IX–XI століттях склала основу населення Огузької держави в Середній Азії та Прикаспії; предки сучасних турків, туркменів, азербайджанців, гагаузів та інших тюркомовних народів.

    2. Загальна назва західних тюркських племен, об’єднаних у союзи (наприклад, огузи-туркмени), які брали активну участь в етногенезі багатьох сучасних народів.

    3. У мовознавстві — назва підгрупи тюркських мов, до якої належать турецька, азербайджанська, туркменська, гагаузька та деякі інші.

  • огузка

    1. (історична) Назва однієї з тюркських племінних груп, що брала участь в етногенезі сучасних гагаузів, турків та інших народів.

    2. (географічна) Рідкісна назва невеликої затоки чи лиману, зокрема Огузка — стара назва Тендрівської затоки в Чорному морі.

  • огузковий

    1. Стосовний до огузків (тюркських племен, що становили основу середньовічних тюркських народів), пов’язаний з ними.

    2. Належний до мов огузької групи тюркської гілки алтайської мовної сім’ї (наприклад, турецька, азербайджанська, туркменська, гагаузька).

  • огузкуватий

    1. Який має великий огузок, тобто округлі, повні сідниці або задню частину тіла.

    2. (переносно) Про предмет, що має потовщену, округлу нижню частину, схожу на огузок.

  • огузкуватість

    1. Властивість за значенням прикметника “огузкуватий”; характерна риса тієї чи тієї частини тіла (переважно сідниць), що має форму, схожу на огузок (велику грушу).

    2. Розм. Про повільність, незграбність у рухах або млявість у діях, поведінці.