Словник Української
1. Ступінь пристосованості території, природних ресурсів або об’єкта для життя та господарської діяльності людини; рівень їх використання та облаштування.
2. Стан, коли щось (територія, знання, навичка, технологія) опановано, пристосовано до потреб або введено в активне використання.
1. Процес опанування чого-небудь, набуття вміння вільно користуватися чимось, засвоєння знань, навичок; засвоєння.
2. Пристосування, прилаштування чогось для певних потреб, приведення в стан, придатний для використання; опанування (наприклад, землі, техніки).
3. Перетворення природних багатств або територій господарською діяльністю людини на джерела засобів існування та розвитку суспільства.
1. Набути навичок, знань, досвіду у якійсь галузі; опанувати щось.
2. Звикнути до нових умов життя, середовища; пристосуватися.
3. Зробити придатним для використання, впровадити у виробництво або практику (нову техніку, технологію тощо).
4. Зробити обжитим, придатним для життя та господарської діяльності (землю, територію).
5. Засвоїти, зрозуміти інформацію, ідею.
Ортотерм — власна назва українського виробника систем обігріву та водопостачання, зокрема електричних проточних водонагрівачів, бойлерів, радіаторів та комплектуючих до них.
Ортотипія — розділ мовознавства, що вивчає правила оформлення письмового тексту, зокрема вживання великих і малих літер, розділових знаків, переносів, скорочень, написання чисел, дат, адрес тощо.
Ортотипія — сукупність норм і правил, що регулюють графічне оформлення тексту для забезпечення його єдності, зрозумілості та відповідності мовним стандартам.
1. Пов’язаний з ортотипією — системою правил написання та оформлення тексту, що стосується використання великих і малих літер, переносу слів, розділових знаків, форматування, написання скорочень, чисел, дат тощо.
2. Відповідний правилам ортотипії, оформлений згідно з цими правилами (наприклад: ортотипний варіант тексту, ортотипна редакція).
1. (у геометрії) стосовний ортотомії — побудови, при якій відрізок ділиться на частини, пропорційні синусам кутів, утворених з іншими відрізками.
2. (у кристалографії) стосовний ортотомії — методу визначення форми кристала за допомогою вимірювання кутів між його гранями.
1. (у геометрії) стосовний до ортотомії — перетину поверхні другої степені площиною, що проходить через три взаємно перпендикулярні дотичні площини до цієї поверхні.
2. (у кристалографії) стосовний до ортотомії — методу визначення осей кристала за допомогою гоніометра.
Ортотонус — у лінгвістиці: слово, яке має наголос на одному зі складів, що не є останнім (тобто має нерухомий наголос у межах основи), на відміну від окситонуса (наголос на останньому складі) та баритонуса (наголос на передостанньому складі).
Ортотонус — у давньогрецькій мові: слово з наголосом на одному з перших трьох складів від кінця, якщо останній склад короткий.
1. (біол.) Здатність рослин або їхніх органів рости вертикально вгору, незалежно від напряму дії сили тяжіння.
2. (мед., рідк.) Стан або властивість організму, при якому реакція на подразнення спрямована у напрямі дії подразника.