Словник Української
особовість — у граматиці: категорія дієслова, що вказує на відношення дії до учасників мовлення (перша особа — той, хто говорить, друга особа — той, до кого звертаються, третя особа — той, про кого говорять).
особовість — застаріле: особистість, індивідуальність, сукупність якостей, що характеризують певну людину.
1. (у лінгвістиці) Позначає спосіб дії, при якому суб’єкт (особа) одночасно є безпосереднім виконавцем і інструментом (засобом) цієї дії, наприклад: «писати рукою», «штовхати плечем».
2. (у лінгвістиці) Стосується або описує синтаксичну конструкцію або граматичну форму, що виражає такий спосіб дії, де підмет і знаряддя дії об’єднані в одному учаснику.
1. (від дієслова “особшити”) такий, що належить або стосується особливої школи (спеціалізованого навчального закладу), пов’язаний з нею; призначений для навчання в особливій школі.
2. (переносно) такий, що відрізняється своєю специфікою, особливими вимогами або підходами, аналогічними до тих, що притаманні спеціалізованому навчанню.
особше — прислівник, що вживається в офіційних документах, зокрема в наказах, розпорядженнях, для позначення окремого, виокремленого пункту чи розділу, який стосується конкретної особи чи питання.
1. Рід комах з родини справжніх ос (Vespula), що будують гнізда з пережованої целюлози та живуть колоніями.
2. Розмовна назва для представників родини осиних (Vespidae) загалом, включаючи шершнів, полістів та інші види.
3. У місцевих говірках — назва для джмелів або інших близьких за зовнішнім виглядом комах.
1. Тонкий, гнучкий прут або палиця з дерева (зазвичай ліщини, верби), що використовується для плетіння кошиків, основи для них або для виготовлення обручів.
2. Рідкісне, діалектне позначення вулика, виготовленого з кори липи або верби, або коша для бджіл.
1. Який набув ознак, властивостей, характерних для осів (осо́вих) — комах родини перетинчастокрилих.
2. Який нагадує за поведінкою, зовнішнім виглядом або будовою осу (наприклад, стрункий та з тонкою талією).
Осовілість — властивість або стан осовілого, тобто такого, що втратив рухливість, став нерухомим, застиглим (про погляд, вираз обличчя тощо).
Осовілість — стан пригніченості, заціпеніння, спричинений сильним емоційним переживанням (страхом, жахом, подивом).
1. (про рослини) втратило свіжість, стало млявим, зів’ялим; почало в’янути.
2. (переносно, про людину) стало апатичним, сонливим, втратило бадьорість і енергію; занудьгувало.
1. (про людину) втратити гостроту розуму, пам’яті, стати придуркуватим, дурним; зглупувати.
2. (переносно, про рослини) перетворитися на посохлу, безплідну рослину; засохнути, зів’янути.