1. (геометрія) Пов’язаний з ортоцентром трикутника; такий, що має спільний ортоцентр.
2. (геометрія) Про трикутник: такий, у якого ортоцентр (точка перетину висот) збігається з однією з вершин.
Категорія: О
-
ортоцентричність
1. Властивість геометричної фігури, зокрема тетраедра, при якій всі висоти перетинаються в одній точці (ортоцентрі).
2. У ширшому розумінні — властивість системи прямих або відрізків у просторі бути перпендикулярними до відповідних елементів (наприклад, граней) і перетинатися в єдиній точці.
-
ортоцентроїдальний
1. Пов’язаний з ортоцентроїдом — точкою перетину прямих, що проходять через вершини трикутника та його ортоцентр паралельно відповідним сторонам трикутника, утвореного серединами сторін даного трикутника (медіального трикутника).
2. Властивий ортоцентроїду або стосовний до нього.
-
ортоцентроїдний
1. (геометрія) Пов’язаний з ортоцентроїдом — точкою, що є центроїдом (точкою перетину медіан) ортоцентричного трикутника (трикутника, вершинами якого є основи висот даного трикутника).
-
ортоцефалія
1. В антропології — нормальна, середня за висотою форма голови людини, коли черепний показник (співвідношення ширини голови до довжини) становить від 75,0 до 79,9%.
2. У медицині — нормальна, пропорційна будова черепа, що відрізняється від патологічних форм (наприклад, долихоцефалії чи брахіцефалії).
-
ортштейн
1. Власна назва німецького міста в землі Бранденбург, відомого з XIII століття, адміністративного центру району Верхній Шпревальд-Лаузіц.
2. (геол., ґрунтознавство) Щільний прошарок у підзолистих ґрунтах, зцементований залізистими, марганцевими або гумусовими сполуками, що утворюється в процесі підзолоутворення; залізистий ортштейн.
-
оруда
1. Власна назва села в Україні, розташованого в Івано-Франківській області, Калуському районі.
2. (заст., діал.) Загальна назва знарядь, інструментів або пристроїв для виконання певної роботи; знаряддя, приладдя, снасть.
-
орудар
1. (істор.) Посадовець у Великому князівстві Литовському та Речі Посполитій, який відав державною скарбницею, фінансами, а також королівським (великокнязівським) арсеналом.
2. (істор., заст.) Особа, відповідальна за зберігання, облік та видачу зброї, амуніції або військового майна; зброяр, збройничий.
3. (перен., рідко) Той, хто володіє зброєю або має право нею користуватися; воїн, боєць.
-
орудка
1. Діалектна назва для невеликого ручного знаряддя праці, інструменту або пристрою для виконання певної роботи (наприклад, гачка, крючка, пристосування для плетіння сіток).
2. У рибальстві — невелика ручна снасть, гачок для лову риби.
3. У техніці та побуті — простий механізм або пристрій, що складається з рукоятки та робочої частини для передачі зусилля (наприклад, важіль, важелик).
-
орудний
1. (граматика) Відмінок, який відповідає на питання «ким? чим?» і вказує на знаряддя, інструмент або засіб дії; інструменталіс.
2. (граматика) Стосуючийся цього відмінка або маючий його ознаки (наприклад, про закінчення, форму).