Словник Української
Оціночність — це лінгвістична категорія, що виражає ставлення мовця до предмета мовлення (схвалення чи несхвалення) та відображає позитивну чи негативну характеристику явища, ознаки чи дії, закріплену в значенні слова, словосполучення або граматичної форми.
Оціночність — це властивість мовних одиниць (слів, виразів, конструкцій) містити в своєму семантичному значенні додатковий компонент, який визначає явище як хороше, бажане, прийнятне або, навпаки, як погане, шкідливе, неприйнятне.
Визначати вартість чогось, призначати ціну.
Встановлювати ступінь, рівень, значення чогось; давати оцінку.
Розглядати, аналізувати щось для формування судження або висновку.
1. (про предмети, явища, дії) Отримувати певну оцінку, визначення своєї вартості, значення, якості, ступеня; бути оціненим кимсь.
2. (у фінансах, економіці) Визначати свою ринкову або балансову вартість; мати певну ціну на ринку.
1. Фахівець, який професійно займається оцінкою вартості майна, цінних паперів, майнових прав або інших активів.
2. Особа, яка виражає судження, дає характеристику комусь або чомусь, визначає якості, переваги або недоліки.
Який стосується оцінювання, призначений для нього або містить його.
Який виражає оцінку, ставлення до кого-, чого-небудь (зазвичай у лінгвістиці).
Властивість мовних одиниць (слів, словосполучень, граматичних форм) виражати суб’єктивне ставлення мовця до того, про що йдеться, його оцінку (схвальну, несхвальну, зменшувальну тощо).
У лінгвістиці: категорія, що відображає здатність мови передавати позитивну чи негативну характеристику предмета мовлення через значення самих мовних засобів.
1. Який підлягає оцінці, оцінюванню; той, що оцінюється.
2. Який перебуває під оцінкою, розглядається з метою визначення його якостей, значення, ефективності тощо.
1. Дія за значенням дієслова “оцінювати”; визначення вартості, цінності, значення, рівня, якості чогось.
2. Результат такої дії; висновок, судження про цінність, рівень, значення когось або чогось.
3. (в освіті) Процес визначення та інтерпретації досягнень учня чи студента відповідно до встановлених критеріїв і норм, часто шляхом виставлення оцінки (бала).
1. Визначати вартість чогось, встановлювати ціну на основі певних критеріїв.
2. Визначати ступінь, рівень, значення або якість чого-небудь, робити висновок після розгляду, аналізу.
3. Складати думку про когось або щось, давати характеристику, визначати ставлення.
1. (про предмети, явища, дії) Отримувати певну оцінку, визначення вартості, значення, рівня чи якості; бути оціненим кимсь.
2. (у безособовому вживанні) Піддаватися оцінці, розгляду з метою визначення цінності, значущості, стану чогось.