Словник Української
1. Який стосується ймовірності, заснований на теорії ймовірностей; такий, що описує чи передбачає можливість настання певної події.
2. Який не є однозначно визначеним, але може бути оцінений чи передбачений з певним ступенем достовірності; імовірний, стохастичний.
1. Модальний прислівник, що виражає припущення, непевність або високу ступінь імовірності; відповідає значенням «мабуть», «напевно», «очевидно».
2. У вживанні як вставне слово — слугує для позначення того, що повідомлення ґрунтується на припущенні, а не на достовірних фактах.
1. Такий, що може статися або виявитися правдивим; можливий, правдоподібний.
2. (У логіці та теорії ймовірностей) Такий, що характеризується певним ступенем можливості настання події, кількісно вираженим у діапазоні від 0 до 1.
1. (застаріле) Починати робити щось, братися за щось, приступати до чогось.
2. (застаріле) Схопитися, ухопитися за щось руками.
3. (діалектне) Приймати, сприймати щось певним чином; відноситися до чогось.
1. (застаріле) Брати, хапати, приймати щось або когось.
2. (діалектне) Починати робити щось, братися за якусь справу.
3. (у фразеологізмі “ймити віри”) Повірити, прийняти щось на віру.
1. Власна назва, ім’я когось або чогось; іменування.
2. (застаріле) Майно, маєток, власність.
3. (у філософії) Поняття, категорія, що виражає загальну думку про предмет або явище.
1. У юдаїзмі — одна з форм запису божественного імені, тетраграми (יהוה), що вважається найсвященнішим іменем Бога; використовується в релігійних текстах та літургії, де заборонено вимовляти оригінальне ім’я.
2. У культурології та релігієзнавстві — символічне позначення Абсолюту, трансцендентної сутності або концепту божественного в монотеїстичних релігіях, що походить від давньоєврейської традиції.
1. (діалектне, західні регіони) Швидко йти, бігти, поспішати; часто з відтінком невпорядкованості рухів.
2. (переносне значення, розмовне) Квапитися, поспішати виконати щось, метушитися.
1. Сполучник, що вживається для зв’язку однорідних членів речення або частин складного речення, виражає з’єднання, перелік; те саме, що “і”.
2. Форма сполучника “і”, що вживається після слів, які закінчуються голосним звуком, для уникнення зіткнення голосних.