Словник Української
1. (техн.) Пристрій для механізованого видобування рідини (наприклад, нафти, розсолу) зі свердловини шляхом спускання та швидкого підйому порожнистої труби (желонки) з клапаном.
2. (заст.) Місце, де виготовляють або зберігають желонки; майстерня для буріння свердловин желонковим способом.
Желонник — рідкісне прізвище українського походження, що, ймовірно, утворене від слова «желонка» (довга, тонка посудина).
Желонник — технічний термін, яким можуть неофіційно називати робітника, який обслуговує желонку (довгий порожнистий циліндр з клапаном) при бурінні свердловин або очищенні їх від рідини та мулу.
1. Стосовний до желонки, призначений для неї або споряджений нею (наприклад, желонковий насос, желонковий інструмент).
2. Утворений, здійснений або функціонуючий за допомогою желонки (наприклад, желонкове буріння, желонкова вибірка породи).
1. Довга металева труба з клапаном на нижньому кінці, інструмент для вилучення з бурової свердловини рідини, пульпи або розсипних порід.
2. Пристрій у вигляді циліндричної посудини з клапаном для вичерпування рідини або сипких матеріалів з різних резервуарів.
Желонитися — діалектне дієслово, що означає жалітися, скаржитися, нарікати на долю або на когось.
1. (діал.) Викликати почуття щирої прихильності, симпатії; чарувати, милувати когось.
2. (діал.) Говорити комусь ласкаві, приємні слова; пестити, голубити.
1. Технологічна операція в бурінні свердловин, що полягає в очищенні її стовбура від породи, шламу або рідини за допомогою спеціального інструменту — желонки, яка являє собою довгу трубу з клапаном у нижній частині.
2. Процес видобування рідких корисних копалин (наприклад, нафти) або води з неглибоких свердловин за допомогою желонки.
1. (іст.) Прилад для вимірювання швидкості руху корабля, що працював за принципом вимірювання тиску натікаючого потоку води (желометр Томсона).
2. (спец.) Рідкісний термін, що може вживатися для позначення пристрою для вимірювання швидкості потоку рідини (гідродинамічний желометр).
1. Стосовний до Євгена Желехівського (1854–1885) — українського мовознавця, етнографа та фольклориста, зокрема до його наукової спадщини.
2. Пов’язаний з так званою «желехівкою» — фонетичною системою правопису для української мови, розробленою Є. Желехівським та запропонованою у «Малорусько-німецькому словарі» (1886). Характерною рисою цієї системи було використання літери «ї» на позначення голосного звука [ji] та апострофа замість м’якого знака в деяких позиціях.
3. Належний до періоду, кола чи явищ, пов’язаних із діяльністю Є. Желехівського.
1. Українська фонетична орфографія, розроблена Євгеном Желехівським та вперше запроваджена в його «Малорусько-німецькому словарі» (1886 р.), що ґрунтувалася на етимологічному принципі та відрізнялася, зокрема, літерами «ѕ» (дз), «Ѣ» (ять), відмовою від апострофа і використанням м’якого знака для позначення пом’якшення приголосних.
2. Назва конкретного видання, зокрема «Малорусько-німецького словаря» Є. Желехівського та С. Недільського, опублікованого за цією орфографією.