1. Різко вдаритися, ударитися об щось тверде, отримати удар (переважно про голову).
2. Перен. Зазнати невдачі, провалу в якійсь справі; потрапити в неприємну ситуацію.
Категорія: Г
-
гавкнути
1. Однократно, різко гавкнути (про собаку).
2. Перен. Грубо, різко або нетактовно відповісти, вимовити щось; гаркнути.
-
гавкаючий
1. Який гавкає, видає гавкання (про собак та інших тварин).
2. У складі зоологічних назв: що має характерну ознаку у вигляді гавкання або звуку, що його нагадує (напр., гавкаюча акула).
-
гавкач
1. Той, хто гавкає (про собаку або іншу тварину).
2. Рід птахів родини мухоловкових, поширених у Південній Азії та Австралазії, що мають характерний гучний голос, схожий на гавкіт.
3. Розм. Про людину, яка багато, голосно або різко розмовляє, лається; базікало, пащек.
-
гавкатися
1. (про собак) Взаємно, одна на одну гавкати; перебувати у стані взаємного гавкання.
2. (переносно, розмовне, про людей) Сваритися, лаятися, обмінюватися різкими, образливими словами.
-
гавкати
1. Видавати гавкання, характерні для собак короткі, уривчасті звуки.
2. Перен., розм. Грубо, різко або злісно кричати на когось, лаятися.
3. Перен., розм. Несамовито, безперервно й голосно кашляти.
-
гавкання
1. Дія за значенням дієслова «гавкати»; видавання гавкучих звуків (переважно про собак).
2. Переносно: груба, різка, часто безпідставна критика або лаянка; лайливі вигуки.
-
гавк
1. Власна назва села в Україні, розташованого в Івано-Франківській області.
2. Рідкісне прізвище українського походження.
-
гавзатий
1. (Про людину) Такий, що має великі, випинаючі вперед зуби; з випинаючоюся щелепою.
2. (Про тварину, зокрема про коня) Такий, що має неправильний прикус, коли верхня щелепа сильно випинається над нижньою; із дефектом зубів або щелеп.
-
гавенда
1. Власна назва села в Україні, розташованого в Івано-Франківській області, Калуському районі.
2. (рідко) Застосування як загального терміна для позначення невеликого поселення або хутора, переважно в західних регіонах України.