Словник Української
1. (техн.) Різьбова з’єднувальна деталь у вигляді короткої трубки для герметичного сполучення труб, патрубків, а також для встановлення контрольно-вимірювальних приладів.
2. (іст., архіт.) Верхня частина кам’яної колони, що безпосередньо підтримує капітель, або нижня частина, що спирається на базу; те саме, що абака або плінт.
1. Технічний термін для позначення спеціальної деталі у вигляді короткої трубки з різьбою на зовнішній та/або внутрішній поверхні, призначеної для з’єднання трубопроводів, зміни типу різьби або ремонту різьбових отворів.
2. У сантехніці — латунна, чавунна або сталева втулка з різьбою для встановлення (вкручування) у неї інших елементів (наприклад, змішувача, гнучкої підводки) при монтажі сантехнічних приладів.
3. У машинобудуванні та ремонті — деталь для відновлення зношеної внутрішньої різьби шляхом встановлення у просвердлений отвір із новою різьбою більшого діаметра.
1. Власна назва села в Україні, розташованого в Закарпатській області, Ужгородському районі; історично — невелике поселення з переважно угорським населенням.
2. (Рідко, у спеціальній літературі) Термін, що може вживатися для позначення місцевого ремесла або традиційного промислу, пов’язаного з обробкою хутра (футра) у цій місцевості.
1. Власна назва села в Україні, розташованого в Івано-Франківській області, Калуському районі.
2. Власна назва річки в Україні, правої притоки річки Лімниця, що протікає в межах Калуського району Івано-Франківської області.
1. Хутро, шкура з густим, м’яким волоссям, що використовується для пошиття теплого одягу або як підкладка.
2. Одяг (пальто, куртка, шапка тощо), пошитий із такого матеріалу.
3. Розм. Про волосяний покрив тварини, густу шерсть.
1. Прикметник, що означає: зроблений з хутра, пов’язаний з хутром; хутряний.
2. Прикметник, що означає: призначений для хутра, для роботи з хутром (про інструмент, пристрій тощо).
3. Прикметник, що означає: такий, що вкритий, обшитий хутром або оксамитом, плюшем для збереження тепла (про одяг, взуття, предмети).
1. Авангардистський напрям у європейському мистецтві (переважно в літературі та живописі) початку XX століття, що прагнув до створення так званого мистецтва майбутнього, заперечував традиційні культурні цінності, шукав нові форми вираження та прославляв динамізм сучасного технічного світу, швидкість, урбанізм.
2. У ширшому значенні — орієнтація на майбутнє, прагнення до радикальних змін і новітніх форм у будь-якій сфері суспільного життя, культурі або мистецтві.
1. Послідовник футуризму — художнього авангардного напряму в мистецтві початку XX століття, що проголошував відмову від класичних традицій і культ техніки, швидкості та урбанізму.
2. Представник літературного угруповання футуристів, яке прагнуло до радикального оновлення поетичної мови та форми.
3. У розширеному значенні — людина, чиї погляди, ідеї чи творчість орієнтовані на майбутнє, на прогрес технологій; віщу́н, утопіст.
1. (від назви художнього напряму футуризм) Пов’язаний із футуризмом, властивий йому; такий, що стосується майбутнього розвитку мистецтва, культури, суспільства.
2. (переносне значення) Який випереджає свій час, надзвичайно сучасний, новаторський; такий, що асоціюється з уявленнями про технології чи стиль майбутнього.
1. У верховій їзді — удар батогом або хлистом, зазвичай легкий, що застосовується для керування конем або покарання.
2. У переносному значенні — догана, суворе зауваження, словесний догад.