1. (мед.) Пов’язаний з ефузіометрією — методом дослідження дихальної функції легень, що полягає у вимірюванні об’єму та швидкості видиху повітря.
2. (фіз., хім.) Стосуючийся ефузії (повільного витікання газу через малий отвір) та її вимірювання.
Словник Української
1. (мед.) Пов’язаний з ефузіометрією — методом дослідження дихальної функції легень, що полягає у вимірюванні об’єму та швидкості видиху повітря.
2. (фіз., хім.) Стосуючийся ефузії (повільного витікання газу через малий отвір) та її вимірювання.
Ефузіометр — прилад для вимірювання швидкості витікання газу через малий отвір (ефузію) з метою визначення його молекулярної маси або густини.
1. (геол.) Пов’язаний з ефузією; такий, що утворився в результаті виливання магми на поверхню Землі та її застигання (про гірські породи).
2. (мед.) Пов’язаний з ефузією; такий, що характеризується виходом рідини (ексудату, трансудату) у порожнину тіла або тканину.
1. (в техніці) Пристрій для розпилення рідини або газу, що надає струменеві певної форми; розпилювач, розбризкувач.
2. (в медицині та косметології) Пристрій для розпилення лікарських або косметичних засобів у вигляді дрібного аерозолю.
3. (в ароматерапії) Спеціальний пристрій (часто декоративний) для поширення ефірних олій у повітря шляхом холодного розпилення або з використанням теплої/холодної пари.
1. (геол.) Пов’язаний з ефузією, тобто виливанням магми на поверхню Землі; вулканічний (про гірські породи, процеси тощо).
2. (мед.) Пов’язаний з ефузією, тобто випотом, виходом рідини з судин у тканини або порожнини тіла; ексудативний.
1. (геологія) Вулканічна гірська порода, що утворилася в результаті виливання магми на поверхню Землі та її швидкого застигання; ефузивна порода.
2. (медицина, заст.) Рідина (наприклад, кров, гній), що виділяється з судин у тканини або порожнини тіла внаслідок запалення; випіт, ексудат.
1. У Стародавній Спарті — один з п’яти щорічно обираних вищих посадовців, які здійснювали нагляд за діяльністю царів та мали широкі судові, політичні та адміністративні повноваження.
2. У деяких давньогрецьких полісах (наприклад, у Фессалії) — виборна посадова особа з наглядовими або судовими функціями.
3. У сучасному вжитку (переносно, книжн.) — людина, яка здійснює пильний, часто суворий нагляд або контроль за ким-, чим-небудь.
1. У Стародавній Спарті — один з п’яти щорічно обираних вищих посадовців, які мали широкі повноваження в державному управлінні, контролювали діяльність царів і скликали народні збори.
2. У Стародавніх Афінах — титул жерця, який здійснював нагляд за дотриманням культових норм під час проведення Елевсінських містерій.
1. Ритуальний одяг первосвященика у стародавньому ізраїльському культі, що складався з нагрудника, пояса та двох плечових частин, прикрашений золотом, дорогоцінним камінням та уримом і туммімом для звернення до Бога.
2. У ширшому значенні — верхній богослужбовий одяг, намісник, що використовувався священиками у деяких стародавніх релігіях.
1. (істор.) Посадовий титул у Венеційській республіці, що відповідав судді або наміснику в деяких адміністративних одиницях, зокрема на островах Егейського моря під час венеційського панування.
2. (істор.) У Давній Греції та Візантії — старший суддя, який розглядав найважливіші кримінальні та цивільні справи.