Словник Української Мови
Буква
1. Зменшувально-пестлива форма від слова “билина” — невелика рослина, трав’яниста рослинка, часто з міцним стеблом.
2. У фольклорі та поетичній мові — ласкаве позначення казкової, чарівної трави або рослини, що має особливі властивості.
3. У переносному значенні — про щось крихтне, тендітне, ніжне, схоже на тонку травинку.
Приклад 1:
Це вірш про те, як виряджала в світ та навчала свого сина, а потім виряджав і навчав його батько… Це славнозвісний вірш: «Дочекався я свого святонька, Виряджала в світ мене матінка… Виряджала в світ рідная Та й приказувала мені бідная: Бачиш, сину мій, як працюємо, Бачиш, сину мій, як горюємо…» Далі говорилося, як, отак виряджаючи перша, умовляла сина утікати від злиднів, іти в світ і там бути покірним, слухняним, згинатися перед сильними, як билинонька, й стелитися під ноги — і тоді йому буде добре жити. «Спина з похилу не іскривиться, Зате ступить пан та й подивиться…» Пан подивиться, пан зласкавиться, пожаліє й синові добре буде жити в панській ласці, служити вірно й діставати «розкоші в нагороду за ту вірну службу… Це умовляла . — Невідомий автор