бунтарство

1. Поведінка, діяльність або світогляд бунтаря; активний протест, спрямований проти встановлених порядків, авторитетів, соціальних норм або політичної влади, що часто виражається у відкритому непокорі, повстанні або прагненні до радикальних змін.

2. Внутрішня схильність до опору, непокори; дух протистояння загальноприйнятим правилам, традиціям або ідеям, що може проявлятися в творчості, особистій позиції або способі життя.

Приклади вживання

Приклад 1:
Поручник Голуб’ятніков, як начальник частини, що в ній найбільше виявилась недисциплінованість та бунтарство, мусів сам простежити за виконанням наказу. Голуб’ятніков не спав цілу ніч.
— Тютюнник Григорій, “Вир”

Частина мови: іменник (однина) |