брила

1. Великий, масивний шматок чого-небудь твердого, що має неправильну форму (каменю, льоду, землі тощо).

2. Великий, товстий зріз або шматок чого-небудь (наприклад, хліба, сиру).

3. Перен. Про повільного, незграбного, дуже огрядного людину.

Приклади вживання

Приклад 1:
Ерудиція — не холодна й гнітюча, як кам’яна брила, а мобільна, тепла, з безліччю людських деталей і паралелей-перегуків, з належним поцінуванням цінностей, але без апологетики — з критично-іронічно примруженим оком… Щодо справи його життя — перекладацтва — він, здається, знав усе. Не відділяв перекладу від особи автора, відроджував забуті імена і був нещадний до ремісницьких підробок на ниві перекладу — до заробітчанства без знання мови, без стилістичного чуття.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”

Приклад 2:
зостались по їхнiх життях — ще можна напитись iз того слiдочка, ще можна вiдчути: твоя власна мука, на мить осяяна пiзнiм, навзахiднiм проблиском смислу, — не одинока, не перша й не остання, й тут вона згадує, що насправдi в тiй баладi труна стояла впорожнi не трийцять штири, а двайцять штири роки: та жiнка, що високо й пронизливо виспiвала свою смерть (поклала б я мужа — люблю його дуже, лягла би самая — дитина малая; лягай, мила, сама, якось воно буде, малую дитину та й доглянуть люди…), була ще молодшою за нас, дiвчисько ще зовсiм, — а ти, обурюється Сана, ти що, зовсiм там вiд’їхала, iдiотко, подумаєш, трагедiя — невдачно трахнулись, — нi, коли так переповiсти, то яка ж тут трагедiя, все залежить вiд того, як переповiдається, тiльки Сана не знає, i нiхто не знає, що розповiла тобi Дарка незадовго перед твоїм вiд’їздом, — то був чи не перший раз, коли вона розкрилась тобi по‑справжньому, хоч зналися ви ще з унiверситету, рiк перед тим Дарка поховала батька — той був музика‑лауреат, депутат i, свого часу, ледь не член ЦК, трохи, правда, i його були поскубли за нацiоналiзм, i вiн став грати на урядових концертах, а звикла до комфорту жона робила йому дiрку в головi, коли натинався на офiцiозних бенкетах виголошувати тоста українською мовою — хай i видурнюючись, блазнювато каламбурячи, “здоровенькi‑буликаючи”, представник ЦК — бетонна брила в сiрому костюмi — несхвально мовчав: жоден м’яз не здригнувсь на непроникному, мов наллятому водою обличчi, ай‑яй‑яй, що ж тепер буде, “ти ж в Канаду собрался, — лящала , скидаючи пальто в передпокої, поки вагiтна Дарка, знемагаючи од токсикозу, молола в кухнi каву для тата, — ти головой своєй соображаєш?” — i, вийшовши в кухню, засмаливши (по кiлькох обламаних сiрниках), старий сказав дочцi — так само по‑росiйськи, жорстко: “Я знаю, я всего лишь общественно‑политический шут”, i ця фраза зосталася в нiй назавжди, невийнятим цвяхом — поховали його на Байковому, з усiма почестями, в усiх газетах були некрологи, i оркестр, згiдно з останньою волею небiжчика, грав “Козака несуть”, — кiнь клонив головоньку, пiзня дитина, Дарка була пiзня дитина, батьковi на той час сповнилося сорок: вродливий, зрiлий мужчина в зенiтi слави, i як iще можна було його втримати, коли не другою дитиною?
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”

Частина мови: іменник (однина) |