1. Різкий, дзвінкий звук, що виникає від удару металевих або скляних предметів; дзенькіт, брязкіт.
2. (у техніці, розм.) Характерний звук, що супроводжує роботу або несправність механізмів, деталей (наприклад, двигуна).
брязк
Буква
Приклади вживання
Приклад 1:
7 І на стражі божествéнній Мазюкевич стоячи, Чув «на зорях» брязк страшенний, Зрів шоломи і мечі. То не спільники-румуни, Що взялися знов за струни,— То бряжчать по всій путі Оd Kijowa do Krakowa Вернигорині підкови І стремена золоті.
— Зеров Микола, “Камена”
Приклад 2:
Хотiлося чути лиш брязк, стук, трiск, передсмертне хрипiння кожної речi, яка так само тяжко конала, як i жива iстота. Про Льольо забули.
— Самчук Улас, “Марія”
Приклад 3:
Металевий гуркіт од гармат, що підстрибували на вибоях, скрип возів, пирхання коней, брязк казанків об рушниці та хода сотен солдатських чобіт лунали дорогою, що покрученою, погризеною мишами ковбасою зникала серед горбів. Іноді лунала команда вершників, що швидко проїздили вздовж частин, і тоді вся валка або стомлено зупинялась, або знову рухалась вперед, здіймаючи гамір та куряву.
— Тютюнник Григорій, “Вир”
Частина мови: іменник (однина) |