Словник Української Мови
Буква
Брязкало — металева пластина, дзвоник або інший предмет, що видає брязкіт, дзвін при ударі або струшуванні; застосовується як сигнальний пристрій, частина упряжі, музичний інструмент або дитяча іграшка.
Брязкало — розмовна назва старовинного ударного музичного інструмента типу дзвіночка, тарілки або тріскачки, що використовувався в побуті та обрядах.
Брязкало — переносно про людину, яка багато говорить, ляскає язиком, базікало.
Приклад 1:
«Ну, таки принесло ледащо отого дзвонаря, оте брязкало! Забавлятиме старих хазяїнів, замовлятиме їм пристріт, неначе знахурка, і буде довго замовлять, а нам перебаранчатиме міркувать та розмовляти про пекучі справи», — думав Радюк, мовчки поглядаючи скоса на Кованькові білі лопатні та на патлату голову.
— Самчук Улас, “Марія”
Приклад 2:
А музики тяли тим часом з усiєї сили, парубки й дiвчата танцювали, аж подвiр’я гуло, ясноколiрнi стрiчки маяли в повiтрi, брязкало намисто на задиханих грудях, а з заквiтчаних голiв падали на землю квiтки, i дiвчата й парубки топтали їх ногами. Почувши музики й танцi, вся бесiда давно вже вийшла з хати подивиться на молодiж. — Невідомий автор