1. Дію за значенням дієслова “бряжчати”; звуки, що виникають від зіткнення металевих предметів, дзвін металу.
2. (переносно) Порожні, несуттєві розмови, балачки; те, що не має вагомого змісту.
бряжчання
Буква
Приклади вживання
Приклад 1:
Знімалися тихо, без рипіння й бряжчання, без розмов і зауважень. Над табором пахло дьогтем.
— Куліш Микола, “Мина Мазайло”
Частина мови: іменник (однина) |