1. Напрям у архітектурі середини XX століття, що характеризується масивними формами, відкритим демонструванням конструкцій та матеріалів (особливо залізобетону), відмовою від декоративності та прагненням до виразної геометричності та сирих фактур.
2. У переносному значенні — надмірна суворість, жорстокість, навмисна грубість у поведінці, висловлюваннях або творчості.