бральник

1. (іст.) Спеціальний пристрій у вигляді дерев’яної або металевої рами з зубцями, що використовувався для збирання (згрібання) сіна, соломи або жнивних решток з поля після копнування.

2. (перен., заст.) Людина, яка збирає, привласнює собі щось розкидане або залишене іншими; збирач.

Приклади вживання

Відсутні

Частина мови: іменник (однина) |