боярин

1. Представник вищої аристократії, привілейованого стану землевласників у Київській Русі, а згодом у Великому князівстві Литовському, Молдавському князівстві та Московській державі (до початку XVIII століття).

2. У Молдові та Валахії — великий землевласник, що належав до вищої феодальної знаті.

3. У Російській імперії — звання, що іноді неофіційно вживалося стосовно представників вищої знаті, хоча як чин було скасоване Петром I.

4. У народній творчості та історичній літературі — загальне позначення багатої, знатної особи, вельможі.

Приклади вживання слова

боярин

Приклад 1:
Похилили голови обозний Тимофій Носач, суддя Іван Безпалий, писар Семен Остапов, полковники Іван Лизогуб, Яків Петренко, Іван Силич, а навпроти них повипинали бороди й груди боярин Олексій Трубецькой, білозерський намісник Григорій Ромодановський, дяки Грибоєдов і Хитров. Отакі були вільні вибори.
— Франко Іван, “Мойсей”

Приклад 2:
Думає сердешна Маруся, що, мабуть, се з очей їй стало, та й каже собi: “Пiду лишень додому”; так думка така нападе: “Он той боярин, що у синiм жупанi, чи вiн чи недуж, чи що? Та як пiду, то щоб вiн ще гiрш не занедужав, i нiхто йому не поможеть; бач, як жалiбно дивиться на мене i буцiмто й просить: будь ласкава, Марусю, не втiкай вiдсiля!
— Самчук Улас, “Марія”

Приклад 3:
— сказав йому Левко Цьомкал, пiдстарший боярин, та й вдарив його по плечах. — На дiвчат заглядiвсь, чи що?
— Самчук Улас, “Марія”