блиск

1. Яскраве світло, що відбивається від гладенької поверхні або випромінюється джерелом; сяйво, виблискування.

2. Переносно: видатні здібності, талант, яскравість прояву чого-небудь (розумовий блиск, блиск дотепності).

3. Пишність, розкіш, чудовий зовнішній вигляд, що викликає захоплення (блиск балу, блиск наряду).

4. У геології: здатність мінералу відбивати світло; характерний вигляд поверхні мінералу (металевий блиск, алмазний блиск).

Приклади вживання

Приклад 1:
Між листя й клоччя вплівся спів, мов блиск червінців, кипуче, рвійно, схлипно і золотоструйно окріп мелодії вливається по вінця, кущами піни й полум’я розцвівши буйно. І спів росте, мов повінь.
— Невідомий автор

Приклад 2:
— десь далеко на безмовнiй лiнiї свистав шугастий вiтер i глухо рокотав океан, кiлька секунд необжитий, незалюднений простiр над пiвнiчною пiвкулею давав їй знати про себе, нiби справдi в ньому “хтось кричав крiзь нiч її iм’я, неначе на тортурах”, — i не мiг докричатися, по чiм нiмий сигнал уривався: пiдводно‑зеленавим ряхтiнням засвi‑чувались баньки кнопок на слухавцi, i вибулькував з розтруба бездушний зуммер, — о, в вас обох стало б моцi повиводити з ладу всi телефоннi лiнiї над Атлантикою, ця скажена, жадна до життя мiць фугасила з його картин i твоїх вiршiв, ти впiзнала її вiдразу, тiльки‑но, опинившись у нього в майстернi й начепивши окуляри з товстими скельцями, станула перед полотнами, i так само вiн мусив упiзнати твою, — твою, котра в тi зимовi мiсяцi, так неждано й наповал збита з своєї, щойно вiднайденої осi (бо ти була — жiнка, жiнка, хай йому стонадцять чортiв: витка рослина, котра без пря‑мостiйної пiдпори, хай би навiть i намисленої, — без конкретного обличчя живої любовi — опадала долi й зачахала, тратячи всяку снагу до горобiжного розгону: кожен вiрш був прекрасним байстрям од якого‑небудь князенка з зорею в лобi, зоря звичайно потiм погасала, вiрш — лишався), — кинута напризволяще, та сила розривала тебе зсередини, люто дряпалася в стiнках твого єства i спорскувала в розпачливiй непритокманостi, ‑ “I раптом знов схотiлося — кричати, На лампу вити, пазурями драти Шпалери на стiнi — од явностi утрати, Од того, що тебе уже даремно ждати”, — аж доки, одного березневого дня, не обпалила все нутро моторошна думка, що вiн — помер, от просто взяв i помер, “вляпався в крапочку”, як i хотiв (зiзнався їй у цьому ледь не напочатку — з кривим посмiхом розганяючи авто, як лiтака на злiтнiй смузi, серед ночi на замiськiй дорозi, i мокрi лiхтарi в дрiбноголчастiй срiбернiй облямiвцi, й чорний маслянистий блиск зустрiчних калюж, — все злилося, навально помчало навперейми, забиваючи дух, сто, сто двадцять, сто сорок, сто… сто шiстдесят? — не боїшся?
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”

Приклад 3:
— вiтрина аптеки на розi, на тому ж мiсцi, що й двадцять п’ять рокiв тому, — спинилась як урита, задихнувшись од сяйнулих слiз: тут ставили мiську ялинку, i вона фотографувалась тодi з Дiдом Морозом, п’ятирiчна дiвчинка в оцупкуватiй шубцi, запах мандаринок i бузкового надвечiрнього снiгу, його блиск пiд лiхтарнями — а на тому боцi, трохи далi, був, здається, кiнотеатр (ранковий сеанс — iз татом за руку — щось документальне, про мавпочок)? — А вiн i зараз там є, вiдказували їй з вимушеними примильними усмiхами, з якими належить розчулюватися на вид чужого дитинства, i тiльки вiн, кого потягнула, за руку, за собою — туди: “Поїхали до парку?”
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”

Частина мови: іменник (однина) |