бхакта

1. У індуїзмі — релігійний послідовник, який практикує бгакті, тобто шлях любовної відданості та служіння божеству (найчастіше Вішну, Крішні або Шиві).

2. У ширшому сенсі — людина, що відрізняється глибокою, емоційною та особистісною релігійністю, відданістю своєму вченню або духовному вчителю.

Приклади вживання

Відсутні

Частина мови: іменник () |