бідар

1. (діал.) Бідний, нещасний, знедолений чоловік; бідняк.

2. (перен., з відтінком співчуття або зневаги) Нещасна, безпорадна або жалюгідная людина.

Приклади вживання

Приклад 1:
Якесь сталося чудо, але те чудо сп’янило його, задурманило чарами розум; хлоп став вельможним магнатом, лихий бідар — дукою; можна було вчадіти, і розпочався якийсь чудовий, маревничий сон, в якім і розібратись думками було неможливо. Він тільки про одно марив: щоб прищепити свої думки-гадки на панських гадках, але поки що вони не приймались… Якась пишна та делікатна панянка, з білесеньким прозо-ристим личком, з хвилями кучерявого темного шовку, з синіми, як волошки, очима, з рожевими устоньками, щось шепоче йому, залицяється і пориває до танцю; вся її постать, легесенька та струнка, то згинається, то звивається красно, легурно; ручка стиска його руку, голівка лежить на плечі, а від неї аж пашить гарячим, запашним духом… Отрута збурює кров, мозок туманить, а проте в серці стоїть якась непрохана, невгасима дратівля… — Яка я неомірно щаслива! — Невідомий автор

Частина мови: іменник (однина) |