1. Який не супроводжується звуками, не видає звуків; тихий, безшумний.
2. У фонетиці: такий, що утворюється без участі голосу (про приголосні звуки).
беззвучний
Буква
Приклади вживання
Приклад 1:
Вже ешелони розійшлись, а той беззвучний мефістофельський сміх стояв, як привид у фантазії вимученої, невиспаної людини, як мара в чорній безодні ночі. Хтось з’їхав з глузду в цій країні.
— Невідомий автор
Частина мови: прикметник () |