Словник Української Мови
Буква
1. Стан повної втрати надії, відчуття неможливості покращення ситуації або досягнення бажаного; відчай, розпач.
2. Властивість того, що не дає жодних підстав для сподівань на успіх, покращення або порятунок; безвихідність (наприклад, про ситуацію, стан).
Приклад 1:
Усі вони, представники української інтелігенції, закінчували однаково: раптовим зривом, падінням у безодню, вибухом катастрофи, обертанням у відчай, безнадійність, голод, вислання, смерть». Як бачимо, Драй-Хмара проходив по багатьох «статтях обвинувачення».
— Самчук Улас, “Марія”