Властивість системи, коду або структури, яка характеризується відсутністю надлишкових, зайвих елементів або інформації; стан, у якому кожен компонент є необхідним і достатнім для функціонування цілого.
У математиці, інформатиці та теорії систем — принцип організації, за якого система не містить резервних або дублюючих компонентів, що робить її мінімалістичною та оптимальною, але потенційно більш вразливою до збоїв.