1. (у філософії, особливо в антропології) Пов’язаний з аноезисом — станом читої, безпосередньої свідомості, що передує рефлексії та логічному мисленню; такий, що стосується досвіду, який ще не осмислений та не вербалізований.
2. (у психології) Характеризуючийся втратою здатності сприймати нову інформацію або формувати нові спогади, часто через органічне ураження мозку.