амфора

Приклад 1:
201~ÄËß ÇÀ×ÈÍÓ Замок на узбіччі що стоїть одиноко початок початків у підземеллі ховає дзбанки памороки у пивницях затички вижбурюють духом водотриском липучої пам’яті сходи спіраллю вибігають на тераси де літають неприручені слова сріблясте перо сумує за птахом креслить слід а по ньому в’язнуть по шию провалюються три знервовані пальці кам’яні брили прозорі як вода виносять над поверхом поверх хвиля за хвилею діва звідти повні рамена несе крапель зеленого вогню водоростей крізь мури входить і виходить тіло тужаве повна амфора ключем метафори відчиняє вуста на гілці язика всідається соловей то замку володарка хилиться вежа щораз густіше над забрукованим степом нема де приборкувати диких кіз поклики плоті серед дурману зел нема де пасторалям дозрівати там хатки і хмародери з газет з вицвілими словами одноденками з вікнами замурованими газетами поміж ними метушня різників І.Калинець.Пробуджена муза ~202 людей хапають і звірів а ті поїдають інших звірів поїдають рослин що виростають з білих черепочків черепів що їм до володарки замку яка з долоні годує рими язиком німих язиків торкається віддається словорівним на найвищій східці під самим небом або до тих які стрімголов зі стрімких терас відходять заворожені вогнистим пір’ям між небом і землею повисають а інші що в потаємних льохах де паля коло палі тримає камінь і мури води і поверхи повітря поля едему і райські левади хрусткі птолемеївські сфери тріумфальний лук орбіти сонця гнуті дзеркала часу і простору у тих льохах приречені на марність дошукуються сутньої підвалини початку початків того що було поперед всього і сотворило нас слова Підсумовуючи мовчання 203~ÄÎÑÂ²Ä Â²ÐØÀ ~ з байдужої тьми як з каменю проступили груди яблука пізнання уста спеленали заклик вимовили руки щемливе слово заломилися коліна у цноті відтоді почався хаос і недалекі мої очі що стали лезом уздріли як у тій солодкій тьмі роїлося від присутності І.Калинець.Пробуджена муза ~204 ~ в яру між грудьми самотня квітка вуст пробивається червону формулу серця на тонкому стеблі виносить крізь залежале листя призабулих ласк згасле бадилля тільки тепер у цьому яру проваллі вузькому узвозі куди протиснутися лиш моїм пальцям ти зібгалася у грудку чорнозему субстанцію коріння воскресіння з цього місця виростем у струнке дерево а колись листопадову жалобу ніхто не зможе поділити на твою і мою ~ єдина вартість недоступна ринкові Підсумовуючи мовчання 205~два струмені яких не переступити загатами не загатити хотів би я бути тою землею аби всотати їх хотів би я бути тою хмарою аби випити їх та жодна земля жоден дух влади над ними не має бо витікають із тих потайних джерел з того початку що і сльози ~ так ми знаємося зі сну що приснився мільйони років тому кам’яною сокирою я вполював вогонь І.Калинець.Пробуджена муза ~206 тремтів він як олень як волосся переливався втікав він через поріг наших з’єднаних уст виплескував у зіниці символи підсвідомості викрикував темні слова які й тепер не зрозуміти чуєш такі сни забуваються враз із пробудженням ~ скісне проміння вечора аби вулицю видовжити до безнадії аби руки витягнути за недосяжним аби очі розширити для безмежності аби у слово вмістити ядро слова Підсумовуючи мовчання 207~це скісне проміння волочиться за мною стьожками крові ~ а коли широкі очі пробудження глуху стіну тьми напіткають будуть у трясовині заживо поховані срібні осколки із дзеркала вічності фрагменти пам’яті короткого кохання так і сталося на чорній вуглині разом із папороттю слідів твоя долоня закаменіла з лінією долі виразно урваною І.Калинець.Пробуджена муза ~208 ÏÎ ÑÅÉ Á²Ê ÄÎÙÓ Ірині ~ п’явки струменів по шибах рожевий дух домів випивають кров висисають з паперу кров висисають з паперу щораз годинник уповільнюється до кроків дощу дослуховується до кроків дощу достосовується ріжками стрілок ворушить жовтий слимак часу ділений і переділений світ відколи світ тепер поділений на сей бік дощу і на той бік Підсумовуючи мовчання 209~~ у цім величезнім акваріумі пропливають примарні створіння хитаються німі водорості дно виростає на скелетах давно потоплених кораблів а серед них найостанніший недолугий ноєвий ковчег припадаємоо очима до шиб адже у цім величезнім акваріумі що називався вулицею або майданом що називався трамваєм або тополею що називався пам’яткою архітектури затоплено наш ковчег ~ бува хтось із потойбік дістанеться нас там тринадцять хвалиться як то адже звідомляв попередній що тільки дванадцять навсього хай скільки б не було потойбік на одну думку завжди більше є в нас що іншого у нас на одну думку менше ото зберемося ніяк не дорахуємося однодумця та й занехаємо хай0но буває хтось із потойбік дістанеться та й на тім станеться та й на тім неться І.Калинець.Пробуджена муза ~210 ~ чи вічне дерево дощу із гудзами коріння у вирах рік із стовбуром якого обійняти безсилі усі наші руки із хмаряною короною що приспала землю у собі як пташку цікаво чи підрахують колись усі його кільця по зрізаному пні чи вічне дерево дощу бідкаємося а всього один листок з нього упав на наші голови ~ сказав котрийсь перейду в дощ та й стався у всіх на язиці притчею всі ми до ’дного плечми здвигнувши сидів би собі тихо а тамті загаласували новий месія об’явився Підсумовуючи мовчання 211~а цей котрийсь що мовив перейду перейшов він чи не перейшов але себе перейшов та й гадає замало я людина маю віри замало я людина маю віри ~ сказав ще котрийсь а я сухеньким з води вийду та й стався посміховиськом всі ми до ‘дного сплюнули хитрує чоловік а тамті всі до ’дного сплюнули нема на що а цей котрийсь що сухесеньким з води вийшов він чи не вийшов мовить не відають що діють на кого славлять не відають ~ та був ще один котрийсь і каже а я собі поміж дощ а я собі поміж дощ замочить праве рамено відрікається замочить ліве відрікається та й врешті цілого себе зрікся І.Калинець.Пробуджена муза ~212 а цей ще один котрийсь що між дощ собі вертається дивимося але не бачимо був ото чоловік та й нема чоловіка ~ як тобі подолати вдалося непевність стікає з тебе хмара щойно обірвалася із парасольки в кутку нам опустилися руки нас самотніх звіряток погладь що на цьому клапті суші рятуються від води розвішати можна на кріслах і на канапі мокре листя вбрання тільки чи без нього ти не жінказворотня що як в Архипенка з глибокими грудьми з глибокою сутністю ~ залишається вітати інтервенцію слизі на потаємні стіни грибкові сталактити що ростуть як на дріжджах вітаймо в останнім притулку у вертепі де бубон крапель Підсумовуючи мовчання 213~мову відбирає мозок відбере пальцем по стіні я намалював доісторичного звіра але се не про нас ми що боїмося скривдити крильце мухи але повергли громовержця в урвище залишимо віру в бізонів на звогкотілій стіні І.Калинець.Пробуджена муза ~214 ÇÀÃÓ̲ÍÊβ ÃÐÎÒÅÑÊÈ ~ молимося до тебе святий духу у шкіряній оболонці твоїм безсмертним одинадцятьом жерцям і їх усім обрядам на великих соборах стадіонів формуємо свій округлий світогляд де ідеологія свисту оперта на традиції тут наново засновуєм міста або повергаємо держави над цією зеленою чашею ми вперше причастилися тілом і кров’ю батьківщини вперше засмакували екстаз Підсумовуючи мовчання 215~~ цими днями під наше місто закладено вибухівку воно може злетіти в повітря кожної миті або зовсім не рушитись можуть розсипатись всі тисячу кам’яниць або камінчик під ногами можуть голічерева як жуки поперекидуватися автомобілі і трамваї або запізниться на пару хвилин один трамвай можуть повипліскуватися з усіх рам шиби або тільки злетять пенсіонерові з носа окуляри важко передати вінець експлозії тільки напевно відомо що наше місто підміновано І.Калинець.Пробуджена муза ~216 ~ ціла наша провінційка огороджена бляхою язиків поза межі нікому не видертися відразу театральний грім здіймають вечорами залюбки заслуховуємося у концерти а коли справжні хмари гуркочуть над нами гадаємо що вони також з бляхи і наша провінційка забиває їх золотими цвяхами аби ще згори себе обгородити ~ тайна вечеря у нашому місті коли серед дванадцятьох один юда тайніша вдесятеро коли серед дванадцятьох ще десять юд Підсумовуючи мовчання 217~найсмачніша страва манія наші господарі і гості гостяться проскуркою комплексу одного гарячого поета зі столиці коли він вечеряв сам на сам не був певний у тайності тепер він охолов хоче влягтися з «Літ. Україною» до сну І.Калинець.Пробуджена муза ~218 ÊÀÌ’ßÍÈÉ Â²ÒÐßÊ «Напругилуктугийпорвезапонусіру».
— Андрухович Софія, “Фелікс Австрія”