АГЛЮТИНА́ЦІЯ, ї, жін.
1. лінгв. Спосіб творення граматичних форм і похідних слів шляхом послідовного приєднання до незмінної основи чи кореня однозначних, стандартних афіксів, кожен з яких виражає лише одне граматичне значення. Характерна для урало-алтайських, тюркських, фінно-угорських та деяких інших мов.
2. біол., мед. Схрещування, склеювання та випадання в осад бактерій, еритроцитів та інших клітин під впливом специфічних антитіл (аглютинінів). Використовується для визначення груп крові, ідентифікації збудників інфекційних хвороб.
3. техн. Злипання частинок дисперсної фази в колоїдних системах (напр., у пилу, тумані) з утворенням більших агрегатів.