Адітон, невідм., сер. 1. У давньогрецькій архітектурі: внутрішнє, закрите для сторонніх приміщення храму, де знаходилася культова статуя божества; святилище, найсвятіше місце. 2. У християнських храмах (переважно візантійського обряду): вівтарна частина, відокремлена від нави іконостасом або перегородкою; святилище.
адітон
Буква
Приклади вживання
Відсутні
Частина мови: t.d. () |