Словник Української Мови
Буква
АБСУРД, -у, чол. 1. Нісенітниця, безглуздя; твердження або явище, що суперечить здоровому глузду, логіці та загальноприйнятим нормам.
2. У філософії та літературі — поняття, що означає безглуздість людського існування, відсутність вищої мети та раціонального сенсу в бутті, що часто є центральною темою екзистенціалізму та театру абсурду.
Приклад 1:
Однак це не арґумент, аби кожен абсурд чи нонсенс вважати Точкою. Уже значно пізніше, коли я зрозумів, що віра — це передусім довіра, що світ влаштований славно, і за це його Творця варто славити, що випасти з лона матері не означає покинути лоно Господньої любові, що райське блаженство не різновид метафізичного оргазму, а чисте усвідомлення єдності з Богом, що присутність зла є тимчасовою платою за осутнення світу і власну тілесність, що темрява не субстанція, а тільки відсутність світла, а земне життя — лише недовге випробування для безсмертної душі, щось на зразок совдепівських виїздів «на буряки», так от, коли я все це зрозумів, то зрозумів і те, що найкращою точкою відліку є смерть.
— Невідомий автор, “036 Izdrik Iurii Fleshka 2Gb”
Приклад 2:
— Звичайно, Жане, це абсурд — говорила вона. — Невже ти й досi погоджуєшся?
— Невідомий автор, “187 Sini Ietiudi Mikola Khvil Ovii”
Приклад 3:
— Це ще бiльший абсурд, бо ненависть i Богоматiр є два зовсiм протилежних полюси. — Так i я полемiзую з собою.
— Невідомий автор, “192 Val Dshniepi Mikola Khvil Ovii”