Словник Української Мови
Буква
1. Дія за значенням абсолютизувати; надання чому-небудь абсолютного, беззаперечного значення, визнання чогось незмінним, вічним, незалежним від конкретних умов.
2. У філософії: методологічний принцип, що полягає в перебільшенні ролі певного аспекту буття чи пізнання, перетворенні відносної істини на абсолютну.
Приклад 1:
З одного боку, абсолютизація, коли «українське» просто не мислиться без виразних акцентів «фольклорного», а то й ототожнюється з ним. (Василь Стефаник, що не терпів такого надуживання зовнішніми «вишиваними» атрибутами національного, називав його прибічників, не добираючи слів, «декламаторами» і «трупами»).
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”