АБЛА́УТ, -а, чол. У мовознавстві: чергування голосних звуків у коренях або афіксах споріднених слів чи граматичних форм, яке виконує словотвірну або формотвірну функцію; різновид внутрішньої флексії. Наприклад: нести — носити — ніс.
аблаут
Буква
Приклади вживання
Відсутні
Частина мови: іменник (однина) |