1. Властивість або стан, за якого всі елементи системи, структури чи об’єкта знаходяться на одному й тому ж рівні, не утворюючи ієрархії або підпорядкування.
2. У логіці та теорії систем — принцип організації, за якого компоненти розглядаються як рівнозначні та однорідні за своїм статусом, функціями або значенням у межах певної сукупності.