отим

1. (від “о” + “тим”) застаріла форма вказівного займенника “той” у місцевому відмінку однини чоловічого або середнього роду, що вживалася для позначення ближчого предмета або явища; відповідає сучасним формам “тому”, “цім”.

2. (від “о” + “тим”) застаріла форма вказівного займенника “той” у знахідному відмінку множини жіночого роду, що вживалася для позначення ближчих предметів; відповідає сучасній формі “ті”.

Приклади:

Приклад 1:
Тобі б усе ганяти по шурхах з приблудою, з накидачем отим! Та хто ганяє?
— Українка Леся, “Лісова пісня”

Приклад 2:
І йому здавалося, що не було б йому у світі нічого кращого, як зробитися отим веселим візником, а тому передати свою вченість, і свою професорську платню, і свій нездоровий організм, і свою сиротливу самотність. II Вони далі їхали вже мовчки.
— Тютюнник Григорій, “Вир”

Приклад 3:
Слідчому, мабуть, і в голову не приходило, що саме зводить всі його намагання, всю його працю нанівець, — він і в голову не клав, що вони ж самі допомогли своїй жертві отим тактичним промахом, отим своїм недоумкуватим ходом, поставивши неперехідний бар’єр… Тортури тривали довго, але без жодних наслідків для самої справи. Були лише наслідки для нещасного Андрія — він був зовсім близький справді до божевілля.
— Невідомий автор, “013 Bagryanyy Ivan Sad Getsymanskyy”