отаку

Приклад 1:
навіть найнезугарніше створіння, і те наділене, нехай і якою обмеженою, здатністю випромінювати за певних обставин чар, нездоланний чар молодости, що наче другою шкірою ще огортає Ірину), досить привабливу, тільки ж далеко не красуню, отаку собі звичайну дівулю, не використаний розум і чуття котрої покищо працюють на єдину, таку ефемерну, ціль у житті — подобатися, бути пупом землі, навколо якого все обертається, — і котра сприйняла б хібащо за поганий жарт пригадку, що колись і біля неї, Оксани Пилипівни, і то ще як! — скакали свої Чукикали, Івани й Грицьки Мируги, хоча, властиво, Мируга не так скакав, як терпів муки нерозділеної любови, що кілька разів змушувала його звертатися за провидницькою порадою до неї, Оксани Пилипівни, котра всіляко симпатизувала Мирузі, може, ще й тому, що він нагадував їй першого чоловіка, якого вона, Оксана Пилипівна, так дуже любила, що коли він загинув, на решту її пізніших прив’язань уже не вистачило любови, і саме про ту єдину в її житті справжню любов і нагадував їй Мигура, що заслуговував би на далеко ліпшу долю, якої вона, Оксана Пилипівна, не годна була йому вичарувати з рукава, бо що вдієш з навіженим серцем, для котрого Ірина заступила весь світ?
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”

Приклад 2:
Отаку невiсточку придбай! Сидить собi, як панночка, замислилась, а ти роби, та ще й мовчи!
— Карпенко-Карий Іван, “Безталанна”