1. Надання чому-небудь абсолютного, безумовного значення; розглядання явища, поняття або принципу як вічної, незмінної, самодостатньої сутності, незалежної від конкретних умов, обставин чи відношень.
2. У філософії та методології пізнання — помилкове прийняття обмежених або відносних сторін дійсності за цілковиту, абсолютну істину; перетворення окремих аспектів чогось на незалежну, абсолютну суть.