зяяння

1. (лінгв.) Позиція в слові або вимові, коли поруч стоять два голосні звуки, що належать до різних складових одиниць, без приголосного між ними; розрив голосних.

2. (заст., поет.) Широко відкритий простір, прірва, безодня; паща, зіва.

Приклади вживання слова

зяяння

Приклад 1:
Характерно, що дотепер у нас так і не з’явилося друком жодної більш0менш пристойної «калин0 цевознавчої» студії—ац епрецінь найпевніший знак утрати куль0 турного коду, загублених ключів… Щоби бути відчитаною, поезії Калинця сьогодні конче потрібен драгоман0тлумач: із української первозданної — на українську «постмодерну» (точніше, «пост0без0 модерну»:зєвропейськимперешумілиманалогомтількийспільно0 го, що втрата больової чутливости, але в нас це не від «перегодова0 ности» культурою, а, навпаки, від її браку — від зяяння пустот там, де мав би надійно розташуватися весь міфологічний пантеон Ка0 линцевих персонажів). Яка ж тут, на ласку Божу, передмова?!
— Андрухович Софія, “Фелікс Австрія”