Приклад 1:
І ми їх мови не втнемо; Слова свої на ус кончають, Як ми що кажем їм, – не знають, Між ними ми пропадемо». Енеи тут зараз взяв догадку, Велів побігти до дяків, Купить піярськую граматку, Полуставців, октоїхів; І всіх зачав сам мордовати, Поверх, по словам складати Латинськую тму, мну, здо, тло; Троянське плем’я все засіло Коло книжок, що аж потіло, І по-латинському гуло.
— Самчук Улас, “Марія”
Приклад 2:
Минає час, минають люди; Ми всi ждемо того, що буде, I кажем всi: давно вже час, Щоб воля та прийшла й до нас, А все її нема, не йде, — А час не жде, а час не жде!.. А час не жде, а час летить, А серце змучене болить, Бо довгий гнiт минулих днiв Його украй вже пригнiтив, I тяжко так, що, може, ми Гiркими плакали б слiзьми, Якби не гнiт цей днiв тяжких, Щоб нас, за довгий час, усiх I одслiд навiть з мук навчив Ховать в душi без слiз i слiв.
— Тютюнник Григорій, “Вир”