бей

1. Титул феодального правителя в деяких тюркомовних країнах (особливо в історичному Кримському ханстві), а також особа, що має цей титул; відповідає європейському титулу “князь”.

2. Почесний титул у Туреччині та деяких інших країнах Близького Сходу, що додається до імені; пан, голова.

3. У переносному значенні — могутня, впливова або багата людина.

Приклади:

Приклад 1:
[613] Кочубеї — український дворянський рід, засновником якого був знатний татарин Кучук-бей (XVII ст. ), охрещений під ім’ям Андрій.
— Невідомий автор

Приклад 2:
[И] в том Тугай бей с царем кримским и, братом єго, с которымъ люду было булши ниж[ли с]то тисяч пришли. А тую орду белогородскую з добычю до домов их одправило [в]ойско Запорозкоє, а с царем татарским ишли аж подо Л[ь]вов, з под которого Татарове [р]оспустили свои загоны под Краков, под Люблин и аж за Вислою были.
— Невідомий автор