1. Релігійний рух у старообрядництві, що виник у другій половині XVII століття, представники якого не визнавали священства та церковної ієрархії, вважаючи, що благодать зникла зі світу після реформ патріарха Никона, і проводили богослужіння без священиків, очолювані мирянами.
2. Період або стан відсутності священнослужителів (попів) у певній релігійній громаді чи церкві, що призводить до неможливості здійснювати повний цикл богослужінь та таїнств.