1. Представник релігійного руху в українському православ’ї, що виник у XVII–XVIII століттях серед козаків та селян, який відмовлявся від послуг священиків (попів) та церковних таїнств, вважаючи, що до Бога можна звертатися без посередників.
2. Послідовник старообрядницької (старовірської) громади “безпопівців”, яка не визнає священиків та здійснює богослужіння під керівництвом мирян-наставників.