рема

1. У мовознавстві — інформативно найважливіший, новий компонент висловлювання, який протиставляється темі (даному, відомому) і несе основне комунікативне навантаження; актуальний член речення.

2. У давньогрецькій міфології — богиня, персоніфікація сили та швидкості, одна з дочок океаніди Стикс і титана Палланта, соратниця Зевса.

Приклади:

Приклад 1:
Намацавши ж самого Рема, Потиснув, мов Хому Ярема, Що й очі вискочили преч; Вхвативсь за бороду кудлату І злому Трої супостату Макітру одділив од плеч. Вблизі тут був намет Серрана, На сього Низ і наскакав: Він тілько що роздягсь з каптана І смачно по вечері спав.
— Самчук Улас, “Марія”

Приклад 2:
Амплітуда результуючого колива н- ня 2cosA2Ap ϕ= менша суми амплітуд, що додаються; зок- рема, якщо πϕ = , то 0Ap = . Якщо частоти коливань 1x і 2x не- однакові, то вектори 1A  і 2A  будуть обер- татися з різною швидкістю.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”

Приклад 3:
За принципом суперпозиції нап- руженість E  поля, що створюється всіма зарядами, дорівнює сумі напруженостей iE  , що створюється кожним зарядом зок- рема і ∑ = = N 1i iEE  . Тому проекція вектора E  на напрямок нормалі до площадки dS до- рівнює алгебраїчній сумі проекцій всіх Електростатика 111 векторів iE  на цей напрямок: ∑ = = N 1i inn
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”