беззбройність

Приклад 1:
ВІДНЯТИ ЧАС зірвати зелену вишню щоб часу не додала приспіваючи… тоді ще близька пам’ять про цвіт і мрія про перші червоні вишні… тоді ти багатий як ця зелена бубка багата всім тим що буде можливо буде… зірвати зелену вишню — але дарма… бо зброя лише шкодить а беззбройність — лише мить а решта — туга і старість… 158 людина прагне стіни — тому стіна повсюди… і пошук її — це спосіб існування… не варто в роботі по переписці паперів сумління виявляти небачене — вже клени цвітуть… не варто і щось міняти у добре налагодженій роботі по переписці паперів — вже листя із кленів летить… знову усе блакитне і через те є лише прохід навіть якщо не треба йти просто прохід а не простір і кожен крок — він до чогось… може це пелюстка як ступінь стишення ходи аби помітити опадання ще і ще аж поки в проході загусне поріг троянди а ти сидиш і дивишся на промені скупого сонця на перехожих на лаві де-небудь… ми все більше самотні ми все більше мовчазні і невиразні смужки світла зливаються в суцільне ніщо… висівши на гідропарку чи сівши на гідропарку ми не маємо куди їхати однаково віддалені від початку і від кінця… 160 я поминув долину і підступив до гір і хоч вони не були метою моєї подорожі я говорив до них і зрештою забув про себе… коли тікаєш — погоня наближається вона не десь вона в тобі… ТІНЬ СРІБЛА бабка над полем — то лише тінь срібла… та коли вона на щось опускалась то те щось нараз важчало на якусь краплину сонця… втомившись споглядати я приліг у суху траву де ще висіли поодинокі прищепки коників але тінь срібла котре затонуло у небесних водоймах невідворотно насувалась на мене… 161 ТЕМНІ КНИГИ щоб дістати ту книгу де написано так і отак треба освітити полицю чому ж так треба коли при світлі дня говоримо про це? збившись у зграї світиться листя… — і клени від кленів гріються… 162 синій куб — то холод… і треба його обміряти щоб знайти місце для грубки а потім грітись весь час його поправляючи аби не перехилявся на бік аби рівно стояв та не дражнив як той що не причиняє дверей та все хилить його та хилить… тож треба знову підкласти полін щоб вільно ходити не натикаючись на гострі його ребра — зашпори у пальцях… обміряти синій куб — то напиляти та наколоти дрова розпалити у грубці — і зробити перші записи вимірів… та чим далі то робити ті записи все важче: ми стоїмо майже поруч але не пам’ятаємо про перші великі числа… а кинуте кимось іще одне поліно гасить надію навіть побачити синій куб… 163 глина блищить а там де краплі довго і монотонно попадають одна в одну — вибрунюються глиняні чарочки повні і трохи неповні і знову повні… врешті-решт це і є початок безмежного дерева глини вигляне з ночі сонце і випалить чарочки аби щебіт наповнив їх… і тоді весна розіллється морем зелені та й заховає глину і чарочки з глини… якось на початку літа я розкопав біле гніздо снігу… о як він пручався блиском зелених кристалів… о як він кричав білим серцем… о як він плакав над почорнілим гніздом… БІЛОЮ КВІТКОЮ — хто там?
— Тютюнник Григорій, “Вир”