розмовляти

Приклад 1:
Якось довелося мені розмовляти з випадковим співбесідником, людиною маргінальною, без певного роду занять, який чи не весь свій час збавляв десь у парку, «забиваючи козла» у специфічному товаристві. Так от у розмові цей чоловік раптом згадав, що до них вряди-годи приєднується незвичайна людина, яка не гордує цим товариством, але разом з ними віддається улюбленій грі.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”

Приклад 2:
— захоплено розповi‑даючи, що вже навчився уявляти описаний у книжцi краєвид або кiмнату, зненацька перебив себе й спитав простосердо: тiльки де ж я тепер знайду таку дiвчину, щоб про все це з нею розмовляти? — ах розумничка, просiк, на перших‑таки кроках: шлях, який вона йому вiдкривала, обiцяє — самотнiсть, — молоснуло, як ляпасом: стоп, iдiотко, гальмуй, — перестань, нарештi, забивати нормальним хлопам памороки й пхати їх на блуднi вогники якогось потайного смислу, в якому й сама ж нi бельмеса не тямиш, а вiдтак кидати їх на пiвдорозi на кiлькарiчне зализування ран, — i вже знала, що спати з ним не буде, що тiльки такого чумного, як сама, ба нi, ще чумнiшого — в лiкарняному гiпсi, в драконiвських боргах i хвостах мiлiцейських повiсток, брате мiй чорнокнижник, ми однiєї кровi, ти i я, — потрапить не виламати з власної, од Бога приналежної колiї, — ай як шляхетно з твого боку, золотце, ну помилуйся, помилуйся собою — кругом файна виходиш, нi?).
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”