зимно

Приклад 1:
Тому так подобається мені навіяний осіннім перебуванням у напівпорожньому Будинку творчости настроєвий вірш Оксани Забужко: У цьому домі зимно. Уночі Тут ходить вітер і риплять мостини, Мов хто шукає сховані ключі Од скарбу, скріпленого кровію дитини.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”

Приклад 2:
У мене виявилося саме таке, я побачив її спалах, вона всміхнулась, я все зрозумів, стало до дідька зимно у грудях, залишалося ще з десять кроків, не цілих сто марок у портмоне, які я мав при собі, аж ніяк не Гарантували нашу домовленість, за п’ять кроків до неї я почув «hallo, kommst du mit?»1, ще два кроки я мовчав нарешті видихнув просто у неї «ja, ich komme mit, Liebling, wieviel?»2, вона не відповіла «wieviel», крутнулася на своїх садомазопідборах, узяла мене за руку і підвела до брами. Отже, була все-таки місцевою, зі Швабінґа, браму відчинила ключем, задля special effect’y видобутим із того запаморочливого декольте, і так ми 1 Привіт, підеш ЗІ МНОЮ?
— Андрухович Юрій, “Перверзія”

Приклад 3:
— у снах вона жадiбно тулила його до грудей: якiр, що утримує при життю, той, без якого ми, дiвоньки, на цiй землi неповноправнi, “непрописанi”: не слово, чи бодай лiтера, в текстi, а випадкова капка на берегах, — а вiршi тимчасом глухо бубонiли самi до себе, розпадаючись рiзноголосям: “Зимно менi, коханий. — Накинь пальто кожушане.
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”