звик

Приклад 1:
Я звик волю шанувати. Грайся з вітром, жартуй із Перелесником, як хочеш, всю силу лісову і водяну, гірську й повітряну приваб до себе, але минай людські стежки, дитино, бо там не ходить воля, — там жура тягар свій носить.
— Українка Леся, “Лісова пісня”

Приклад 2:
— в тiй хвилинi вiн згадав, без усмiшки, як колись, класi в п’ятому, сидячи на уроцi української мови, тайко‑ма нюхав фарби, схованi пiд партою, а вчителька, пiдско‑чивши, швиргонула ними, аж зi стуком розлетілися по проходу, — ну певно ж, тiльки вчителька української мови здатна щось такого встругнути, чогось вони, мов на пiдбiр, усюди — найтупiшi, найзлобнiшi бабери, оскаженiло ревнi служаки, достоту сержанти‑хохли в совєцькiй армiї, — ти не думаєш, що тут комплекс нацiональної неповноцiнностi грає на всю?… Так вони розмовляли — коли ще розмовляли, бо розкривався — дiлився чимось iз себе‑внутрiшнього — вiн навзагал і помалу, рипуче: не звик, якiсь там дверцята в ньому да‑авно, вiдай, позаклинювало, що й завiси ржею побралися, — Господи, що ж то за шлюб у хлопа був, га?… Для чужих, а значить для всiх, крiм, може, одного‑двох товаришiв (спiльних друзiв у них було — тьма, i вона доволi хутко впевнилася, що жоден з‑посеред того гурта, навiть недурнi хлопи з кiльканадцятилiтнiм стажем приязнi, його, властиво, не так щоб i знали, вiн їх знав: бачив! — куди глибше, пронизливiше, але водночас i якось нещаднiше, за перемиванням дружнiх кiсточок, зрештою для кожної пари насущно‑доконечним, — так‑бо заселяється, залюднюється нововитворений свiт двох, у їхньому випадку даний до рук майже готовим, вжесемиденним, — вiн прикро разив її тим, як безжально розкидав навсiбiч оцiнки: Iкс “скаче по верхах”, Iгрек “погаслий вулканчик”, Зет “женився з тою здоровенною дiвкою, бо шукав мами”, — мов осиковi кiлки вгороджував людям у груди: крiпив, забивав сплеча, без натяку на спiвучасть, себто чуттями своїми до їхнiх життiв, властиво, не дотикався, i коли й до неї вивернувся тою ж стороною, преспокiйно рубонувши на її як‑же‑ж‑менi‑жити‑далi: “Я в тобi бачу здатнiсть до виживання в будь‑яких ситуацiях”, — вона з мiсця цю здатнiсть i продемонструвала: ввiбравши не боляче‑вiдчужений тон, а голий смисл сказаного: хлоп, нiвроку, i розумний, i тертий, раз так каже, мо’, й правда — виживу?)
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”

Приклад 3:
— “Червону”, — до бармена, з комiчно‑безрадно розкладеними руками: “Вона сказала — червону”, — i вже бармен сочиться, як спiлий персик, розлитим по лицю усмiхом спiвучастi й, наповняючи лямпки смолисто‑тягучою, мов розтоплений бурштин, рiдиною, переливає через верх, — о, свiт лю‑бить закоханих, бо лиш вони в тупiй монотонностi буднiв ще дають йому наздогад, що насправдi вiн iнак‑ший, лiпший, нiж звик про себе думати, що досить iно простягнути руку, крутонути контакт — i все довкола заграє, замерехтить барвистими скельцями з дитячого калейдоскопа, засмiється од повняви сил i пуститься в танок! — старенький вуличний фотограф на парковiй лавочцi, коло нього недвижною скiфською бабою тiтка в сукнянiй кацавейцi: “Сфотографiруйте оно моло‑дих!”
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”