Словник Української Мови
Буква
1. Видавати звуки, чутися (про музику, спів, мову тощо).
2. Бути вимовленим, мати певне акустичне відчуття при вимові (про мовні одиниці).
3. Міститися в тексті, бути висловленим, лунати (про думки, ідеї, настрої).
4. Викликати певне враження, сприйматися якимось чином (про колір, стиль, образ тощо).
Приклад 1:
Але він стояв… Розплющав очі, й дивився на лампу, й думав все те ж, все те ж. Іноді йому починало здаватися, що лампа — то не лампа а вогненний місяць із своєю страшною емблемою… Іноді в сяйві починали звучати акорди рояля… То гуло в голові, тоскно дзвеніло в вухах… Помалу все почало мішатися в суцільний кошмар, в маячіння… Голова так горіла, що здавалося, вона ось-ось розірветься, як казан, розсаджений парою. Вже не міг думати бодай приблизно логічно.
— Невідомий автор, “013 Bagryanyy Ivan Sad Getsymanskyy”
Приклад 2:
), — на всi її “говорила‑балакала” (давала — плакала…) вiн тiльки скупо всмiхався: ну‑ну, “Подивимось”, те його “Подивимось” з часом почало їй звучати як пароль безнадiї, попервах вона списувала таке маловiрство на рахунок провiнцiйної закомплексова‑ностi: куди, мовляв, нам, зi свинячим рилом, — “Нi, ти все‑таки менi поясни, як так можна було — пропасти, щоб нi звука, нi знаку?” — нагороїжувався, ставлячи очi рогом: “Кажу ж тобi, я не вiрив, що коли‑небудь сюди приїду!”
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”
Приклад 3:
I пiшло звучати в другiм таборi: — З-з-з-з-з-з-з! — З-з-з-з-з-з-з!
— Невідомий автор, “187 Sini Ietiudi Mikola Khvil Ovii”