1. Який викликає зворушення, глибоке емоційне співпереживання, ніжність або сум; що хвилює душу.
2. Який свідчить про зворушення, сповнений ніжних почуттів (про людину, її вигляд, поведінку тощо).
зворушливий
Буква
Приклади вживання
Приклад 1:
Нещодавно серед старих паперів натрапила на зворушливий документ — написаний мені на пам’ять власною рукою десь на початку 50-х вірш нашої хатньої робітниці Явдохи Корявець, жінки напівписьменної, але з поетичною душею і великим внутрішнім, народним інтелектом. Називається він майже по-сковородинському «Утрешня сладка беседа с червонесенькими-Гвоздичками» й захоплює мелодикою повторів і нерівноскладових, «тичининських», рим: «це наша природа така, що головка склончива» (до речі, звучало не просто «головка», а з чарівним діалектним дифтонгічним «оу» — «голоувка»).
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”
Приклад 2:
Оксанці ледь виповнився рік, коли батько присвятив їй зворушливий вірш, який не можу не навести: Коли на груди ляже камінь i дихать не дає мені, коли, не приспаний роками, розбудить жаль думки страшні; Коли отрутою гіркою налита вщерть душа моя i плакать нишком, самотою уже не в силі я, — тоді голівку злотокосу я до грудей cвoїx тулю, дитячий лепет п’ю, як росу, i оживаю, i люблю. I знову вipa воскресає у серці стомленім моїм, а сльози… їx уже немає, i жаль розвіявся, як дим.
— Самчук Улас, “Марія”
Частина мови: прикметник () |