звізда

1. Власна назва давнього українського міста на Дніпрі, літописного центру Чернігово-Сіверської землі, згадуваного з IX століття; нині — село в Чернігівській області.

2. (переносно, заст., поет.) Зоря, світило на небосхилі; символ високої мети, долі, провідення.

3. (переносно, заст.) Видатна, блискуча особа, яка привертає загальну увагу (наприклад, у мистецтві, політиці).

Приклади вживання

Приклад 1:
— Аді, оцеї, грушечко, жіноцької, що каже: Нова радість стала, яка не бувала: Над вертепом звізда ясна світу засіяла… Дрантивим голосом цілу коляду відколядувала. — Тепер увесь мир, увесь рід колідує і веселитьси, а я собі з грушечков, ми обі собі.
— Зеров Микола, “Камена”

Частина мови: іменник () |