звісити

Приклад 1:
Розповідав, як любив залазити на самий вершечок Троїцької дзвіниці, звісити ноги у кругле віконечко і блаженно тими ногами бовтати, за що не раз перепадало йому від регента… А вдома на веранді, яка виходила в наш розкішний садок, сповнений аромату викоханих батьковими чудодійними руками квітів, — читалися вірші. Читала в основному я. Як зараз пригадую (добір мій — інтуїтивний — був непоганий): «Гаї шумлять», «Пастелі», з пізніших — «Ідемо з Великої Багачки» («В ніч таку, морозяну і строгу, В небі зорі — наче вимиті, нові… „Выхожу один, я на дорогу“, — все бринить у мене в голові»), з воєнних — «В безсонну ніч» («ніч — мов та печать»), «Голос матері», нарешті, «Я утверждаюсь», яке так відповідало тим високим патріотичним хвилям, на яких гойдалося моє наївне, напівдитяче, але абсолютно щире «я».
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”